Переїзд в США. Частина 3.
On byПро підготовку до переїзду в США Частина-1 і Частина-2.
Місію пакування речей я офіційно взяла на себе і з тріском її провалила. Я запевняла коханого, що в нього не буде голова боліти за цю частину турбот. Ми поговорили і прийняли рішення про те, як будемо пакуватися.
Я склала список всіх речей, що ми нажили непосильним трудом.
Одна частина – та яка однозначно їде з нами. На все про все 3 валізи+наплічник+2 ручні поклажі. Я спочатку навіть думала, що це забагато, наївна.
Друга частина – роздати рідним/друзям/потребуючим.
Шарила лінк на список, розказувала, що віддаємо, питала може кому що треба з нашого списку. Книжки, дитячі речі, частина техніки і кухонного приладдя розлетілися дуже швидко. Єдиною загвоздкою лишалося все те пакувати і відправляти новою поштою.
Третя частина – викинути.
Не хотілося примножувати львівське сміття, але деякі речі віджили своє і ремонту не підлягали.
Помилка 1.
Щиро сподівалася, що місяця мені вистачить з головою. Відкладала розбір речей і пакування до останнього часу.
Помилка 2.
Дала волю емоціям і пішла в них на поводу. Щоденне небажання пакуватися пояснювала прив‘язкою до речей. І як ми будемо без них? А це ж перші іграшки Меласі і пам’ять. Ой всьо!
Помилка 3.
Оплакувала ледь не кожну дрібничку. Та, я ще той «плюшкін».
Помилка 4.
Дійсно думала, що я зможу пакуватися з Меласею разом. Гадала, оберну все в цікаву гру. Вона допомагатиме. Вийшло все протилежно навпаки. Те, що пакувалося в коробку, автоматом звідти діставалося за кілька хвилин. Пакуватися можливо було, коли Мел лягала спати. А коли вона вкладалася на нічний сон, я була така зморена за весь день, що нічого не хотіла.
Помилка 5.
Заплановані поїздки. Вихідні дні, які можна було б приділити пакуванню валіз і речей ми прогулювали в дорозі.
Помилка 6.
Думала, що люди, яким ми віддаємо речі зможуть магічним чином їх забрати. Але насправді ми мусили про то потурбуватися. Тому ще паралельно продумували логістику як що і куди доправити. Домовлятися про зустрічі, виділяти під них час.
В результаті. Останній тиждень до відльоту, а в нас ще й кіт не валявся. А це тільки пакування, не беручи до уваги решту турбот.
Сум, печаль, признаюся Антону, що жостко його підвела.
Він підходить до питання, як чоловік, твердим рішенням бажає все викинути і не морочити голову.
Викинути?! Як!!?
Далі почався батл і війна. Я вже не оплакувала, а відвойовувала кожну коробку. Спішила розбирати всі свої шухлядки, пакувати і підписувати кому що відправляти.
Процес пішов значно швидше. Квартира пустіла на очах.
Починала потроху прибирати в кімнатах. І от ще один мій промах.
Помилка 7.
Не домовилася з клінінговою службою про прибирання і вгатила в це діло немало свого часу/ресурсу/сил і нервів.
Просто, як виявилося, її треба було замовляти хочаб за 2 тижні, а не кілька днів. Благо подруга порадила контакти дівчинки, яка могла мені допомогти. Тому забукала в неї ті 2 дні, що лишилися. Розпаралелила задачі. Відвела їй фронт робіт, щоб ми не заважали одна одній і не блочили. Найбільший гемор то була кухня, ванна і вікна. Вона мене в цьому плані виручила на 60% решту сама і руцями.
Можете уявити, як зашкалювала втома в останні дні?
А паралельно ще організувати вечірку коханому на день народження, побачитися з друзями, які відкладали нашу зустріч на останній момент.
*
Признаюся чесно, це було пекло.
З усіх наших переїздів цей по шкалі промахів очолював хіт парад.
Хотілося поскоріше, щоб цей трешак скінчився.
~За день до від‘їзду~
Я ще намагаюся відстоювати якісь речі, щоб не опинилися на смітнику.
~В день від‘їзду~
Гори воно все вогнем! Все в off!
~Останні кілька годин~
Валізи спаковані. Всі коробки відвезені на нову пошту. Останні пакавани, які мали роздати по місцю – віднесені і передані з рук в руки.
Дуже дякую нашим друзям, які виручили в останній момент і згодилися прийняти крихкі речі, такі як ваза, іграшки на ялинку, які нова пошта відмовилася пересилати.
Я вирішую ще раз пройтися по всій хаті, перевірити чи ніде нічого не забули. Паралельно підмітаю і домиваю підлогу. Антон після кур’єрської роботи втомлений і знервований. Мел нещадно істерить бо хоче спати, а мені нема коли.
І тут тадададада — виявляємо ще одну шухляду не розібрану.
Помилка 8.
Понадіялися один на одного, а в результаті ніхто не зробив.
Часу лишалося мало. До відправлення потяга 1,5 години.
Весь вміст шухляди висипається в мішок. Швидко набираємо друга спитати чи може прийняти. Добре, що погодився і виручив. Викликаємо 2 убера.
Їхати треба в три різні локації:
-відвезти мішок
-відвезти ключі
-мчати на залізничний вокзал.
Добре, що машини прибувають швидко і майже одночасно. Домовляємося з водієм, щоб повіз по вказаній адресі тільки мішок.
Ми ж закидаємо валізи, грузимося в іншу машину і мчимо по двох інших локаціях.
На вокзалі ми за 10хв до відправлення потяга. Мел на мені в ерго, добре хоч заснула. Поки Антон дістає валізи, я біжу дивитися де стоїть наш потяг. Панікую дуже бо уявлення не маю, як ми дотягнемо сумки. Вихожу на вулицю і бачу, що вони вже на рампі вантажника. За три хвилини до відправлення ми сиділи в своєму купе. Вантажник за свої послуги попросив 230₴. Здалося забагато, але чому така ціна ми не стали виясняти, банально не було на то часу. Коли вантажник після того, як взяв гроші, попросив ще накинути йому пару гривень на каву, я вже не витримала. Кажу: «Ми вам вдячні за допомогу, але за послугу вже заплатили». Може хтось мені розтолкує, може я була не права? А може нас розвели на гроші бо бачили, що поспішаємо?
Добре те, що добре закінчується.
Сиділи ми в своєму купе, дивилися один на одного і не вірили, що затащили. Квеструмам таке і не снилося. Після таких трешових зборів ми отримали колосальний досвід. Я так точно.
Пост написаний з метою проаналізувати свої фейли.
Будьте розумніші. Вчіться на наших помилках.
Висновки мої наступні:
- Раз в пів року робити ревізію всіх речей. Позбуватися тих, якими не користуємося, які не викликають емоцій чи віджили своє.
- “Як перестати бути плюшкіним” гугл пошук.
- Не відкладати все на останній момент. Старатися продумати і спланувати заздалегіть.
Довго руки доходили до цього тексту, бо не легко говорити про свої промахи.
Дякую, що прочитали.