Переїзд в США. Частина 2.
On byПро підготовку до переїзду в США .
Першу частину можна почитати тут.
Перед від’їздом в іншу країну дуже хотілося побачити всіх-всіх-всіх наших рідних/кумів/друзів/знайомих. Тому крім завдання пакувати речі мали ще місію організувати купу зустрічей.
Перші під роздачу попали Черкасіки. В нас був цілий список і всього півтора дні. На кожну зустріч припадало до години часу. День народження/кав’ярні/кафешки/просто містом поблукати. Я дуже рада, що більшість підтримали ідею сходити з нами в зоопарк. І що погода,вас друзі, таки не злякала. Сумарно нагуляли цілих три з половиною години. Ми дуже раді були вас всіх бачити, обнімашкати, фоткатися, чути гарні новини, ділитися нашими планами і розказувати, як нас так угараздило.
Окремо дякуємо Славіку, Юлі та Ріточці, що захостили нас в себе на всі дні/ночі в Черкасах.
Потім поїхали до моїх батьків. Була нагода і з’їхалася вся родина, а вона в мене величезна. Мелася на диво до всіх ішла на контакт, бавилася, приймала подарунки, навіть просилася на руки. Любимо вас, просто знайте.
Потім був Ужгород і петанк. Нарешті цього разу не забули і зробили сімейне фото на Каштанах. Дякую за нього Олександрі Шевченко. А ще за торт Ужгород, який є моєю маленькою традицією.
Ще раз побачили більшість петанкістів в одному місці. Фоткалась правда мало бо телефон сварився, що переповнена пам’ять. Але все було душевно, як завжди.
Далі мандрівка до батьків Антона.
Знайомство Меласі з ще однією прабабцею. Шашлички в парку. Сімейні традицій вечері зі смаколиками. Тато дав ключі від своєї автівки і Антон нарешті мене покатав. Аби ви знали скільки я про це просила, ггг. Любимо і міцно обіймаємо.
На завершення Львів.
Кубок Львова з петанку зібрав львівських, копачинських, мукачівстких і ужгородських пеканкістів. Всі свої! Грали на нових майданчиках. Вони хоч мене і дратували, але сама локація в парку біля Високого Замку мене зачарувала. Золоті дерева, оглядовий майданчик, Львів з висоти пташиного польоту, затишок, туман. Мабуть Львів я запам’ятаю саме таким. Дякую, Вероніка, що витягла нас з Мел в піцерію. Я оце тільки згадала, що обіцяла випити з тобою глінтвейну. З якого дива ми замовили чай? Невже це зародки нової традиції?
Далі черга кумів та друзів.
Вирішила подарувати коханому вечірку з нагоди його ювілею і заодно всіх зібрати. Не мала багато часу організовувати щось грандіозне. Мало того навіть умудрилась запізнитися. Але посиділи душевно.
Мелася заснула в тата на грудях під наші балачки. Ми так заговорилися, що й не счулися, коли пробамкала північ. Дякуємо, любі, що знайшли час і прийшли. Ми то дуже цінимо.
Мої слінгомами теж організували посиденьки. Надарували купу емоційних подарунків. Я аж плакала. Мої слінгобубочки. Цьом.
А ще нас запросили на днюшку до Тері, якій виповнилося цілих 2 роки.
Мелася постійно тікала з кафе, де ми сиділи, в дитячий розважальний цент. Тому в результаті я її лишила там гуляти з дітками і аніматоркою. В цей час спокійно випила чай, посмакувала смачні макаруни, наговорилася з дівчатами. Чомусь теж довго не могли розійтися і наговоритися.
Взагалі, якщо в Черкасах я трималася, була спокійна то останній тиждень у Львові мене накривало після кожних таких проводів. Антон каже це через те, що в свій час черкаських я вже відпустила. Вже раз пережила розрив. Тому з ними було легко. Я знала, що вони є і будуть в моєму житті. З львівськими все було в новинку.
Одна мудра жінка мене запитала:
– Як ти проживаєш сум?
– Проплакую.
– Добре, тоді мусиш подякувати людям, які з’явились в твоєму житті, поплакати, відпустити емоції і рухатися далі.
Це була гарна, а головне вчасна порада. Я все так і зробила.
Дуже боюся розривів з друзями бо знаю, що час як зближує так і віддаляє. Вірю, що мої люди будуть завжди поряд. Головне продовжувати підтримувати зв’язок. Благо інтернет і сучасні технології дозволяють. Місія “Побачити всіх” виявилася справді неможливою, але на 90% ми таки справилися.
Не встигла попрощатися з містами, але рада, що встигли побачити друзів.
Всіх міцно обіймаємо і ще раз дякуємо.
Ще хочу написати про пакування речей (Частина-3), але пізніше, як емоції вляжуться.
А поки можете починати бажати нам вдалого перельоту.