Ігри, у які грають люди. Відгук про бранч з Іриною Тепаленко.
On byКілька тижнів тому я врешті прочитала книжку Еріка Берна «Ігри, у які грають люди».
Перший розділ читати було важко. Незвична термінологія, складні для розуміння абстракції і поняття.
Другий розділ пішов легше. Там більше про самі ігри.
Ігри, у які грають люди. Ерік Берн.
Після прочитання відчуття було дивне.
Чи все я правильно зрозуміла? Як розпізнати і відрізнити гру від звичайного спілкування? Впіймала себе в одній з ігор, але не розуміла до кінця. Я точно не робила цього свідомо.
Дуже хотілося з кимось поговорити, хто б міг розкласти в моїй голові все по поличках. А ще краще простою мовою переказати мені суть того, що намагався донести Ерік Берн. І я знайшла таку людину.
Моя хороша подруга якраз організовувала бранч в Черкасах на цю тему «Ігри, у які грають люди». Ірина Тепаленко – мама, журналіст, вивчає психологію і транзакційний аналіз. Авторка проекту «Мама в телеграмі» та онлайн-журналу для черкаських мам «Вона Черкаси»
Бранч стартував 17 листопада о 11:00 по Києву. Тож мусила прокидатися о 3:30, щоб бути вчасно. Іра долучила мене по скайпу онлайн. Я з перших хвилин відчула себе в команді, коли почалося знайомство учасниць. Ми всі розповідали про себе та що нас привело на зустріч.
Знайомство учасниць бранчу. Я по той бік екрану.
Фото з архіву Ірини Тепаленко.
Потім слово взяла Іра. Розповіла про дослідження Еріка Берна, транзакційний аналіз та основні три стани людини. Бранч побудований так, що він задіює всі три Я-стани. Далі розповідь плавно перейшла до типів голоду та одного з аспектів теорії ТА – структурування часу. Ну й основна частина – ІГРИ, в які грають люди.
Організатор та спікер бранчу Ірина Тепаленко
Коротко, транзакціями називаються вербальні та невербальні взаємодії між людьми.
Ерік Берн помітив, що кожна людина в різних ситуаціях займає різні позиції відносно одна одної. Основними позиціями при цьому є три, котрі умовно були названі Берном: Батько, Дорослий і Дитина.
Вступаючи в контакт із навколишнім середовищем, людина, на думку Берна, завжди знаходиться в одному з цих станів.
Дорослий стан:
Більше аналізуємо. Так, що тут. Капає вода. Чи безпечно.
Батьківський стан:
Коли мислимо категоріями добре/погано. Треба зробити чи не треба робити.
Дитячий стан:
Новатори, творці, революціонери.
Діти кажуть: а я спробую бо хочу. Діти пробують, діти досягають.
Всі ці три стани важливі. Про них важливо пам‘ятати. Просто в кожного по різному проявляються акценти.
На думку Берна, людей переважно мотивують стимул, визнання та структурний голод.
Голод за словами.
Це подяка. Визнання. Якщо їх мало, людина буде підсвідомо шукати ситуації де вона може отримати, але вони будуть вже інші. Не м‘які і приємні, а колючі (тролінг, насмішки).
Голод за стимулами.
Позитивні фізичні погладжування: обняти, поцілувати, доторкнутися, погладити по голові чи по спинці. Коли таких погладжувань достатньо і в нормі – людина почуває себе впевнено. Коли такого мало – люди підсвідомо шукають ситуації де вони відчують біль. Якщо це дітки – такі зазвичай часто падають, вдаряються, можуть порізатися. Ранки невеликі, але часто. Якщо це підлітки – це перші серед тих де відбувається бійка. Для дорослого тактильний голод – несвідомий пошук ситуації де боляче. Наприклад, хвороба.
Голод за структурою.
Приклад: коли в компанії говорили, а потім всі раптово затихли. І мовчимо – незручно, і наче все обговорили й що далі робити незрозуміло.
Ерік Берн казав: в кожної людини є потреба структурувати свій день і своє життя. І структурує вона за 6-тьма пунктами.
Бранч розбитий на кілька частин: теорія, смаколики, творчість. Це зроблено для того, щоб не було голоду за структурою на час проведення бранчу.
Шість способів структурувати час:
- Заглиблення в себе. Наприклад, читання книжки чи гаджети. Цей спосіб дозволяє розслабитися та відновити сили. ОК, якщо дозовано. Якщо забагато тоді підуть деструктивні речі. Людині може бути сумно. Надто заглибилася в себе і не знає чим ще структурувати свій час.
- Ритуал. Те що ми робимо на автоматі. Наприклад: просимо вибачення, вітаємося чи прощаємося.
- Часопроведення. Розмови на загальні теми: погода, мода, політика.
- Діяльність. Робота і навчання. Взаємодія за контрактом. Навіть похід в кіно. Купуємо квиток і 2 години знаємо що будемо робити. В діяльності ми дізнаємося про себе щось нове.
- Ігри. Коли в компаніях немає можливості проструктурувати час, немає діяльності, вичерпалися теми для розмов, ритуали завершили, ми переходимо до ігор. В іграх є можливість отримати щось чого не вистачає. Приклад: Якщо комусь потрібно отримати посил, що він важливий. Але страшно попросити. І тоді ми вдаємося до гри. Це підсвідомий процес. Непрямі, а приховані послання створюють ігри. Двозначні фрази. Маніпуляції.
- Близькість. Психологічна близькість. Територія де немає ігор. Тут їх просто не може бути. Можуть бути неприємні слова. Але тут одна людина може зупиняти, казати «стоп, мені це неприємно», а інша її чує і виконує прохання. Тоді це близькість. Аналогія: Безпечно, добре, не страшно. Близькість може бути не лише з партнером, а й з друзями. Простір де добре всім.
Чому люди грають в ігри?
1)Коли важливо щось почути, але страшно про це попросити.
2)Страх близькості.
Якщо так історично склалося, що людина виросла в сім‘ї де не було близькості. Не напряму просили, а грали в ігри, обманювали, маніпулювали. Тоді цій людині підсвідомо буде страшна близькість і вона буде грати в ігри бо їй важливо задовольнити той голод.
Наш мозок робить все для того щоб людина жила.
Ігри як турбота мозку, можливість відчути себе в безпеці.
Але існують і інші способи.
Хто грає в ігри?
В ігри грають всі. І це ОК.
В кінці в усіх іграх буде розплата.
Розплата це фраза, яку можна завершити. Починається словами «це лише доводить що».
Приклад: дружина просить чоловіка винести сміття. Він обіцяє, але не виносить. Гра запустилася.
Розплата дружини: я так і знала, що його не можна нічого просити.
Розплата чоловіка: їй ніяк не вгодиш.
Коли ми починаємо грати в ігри?
З 4-5 років діти можуть починати грати в ігри.
Приклади таких ігор:
*Хто перший? Коли дитина хоче змагатися з кимось з батьків, але хоче виграти.
*Обман – це не я.
Мамі бажано залишатися дорослим. Зупиняти ігри. Проговорювати.
Потрібно повертати дитину в реальність. Я знаю що це ти зробив, але між нами все добре. Давати дитині підтримку, що не вона погана, а вчинок поганий.
Ерік Берн сказав, що гра схожа на рибалку.
Є рибак, який кидає свою вудочку з приманкою. Десь є рибка. Якщо вона приманку зловила — клюнула. Гра почалася. Далі йде реакція, часто неприязна.
Це так аби ми приходили в нову групу з написом на футболці. Люди зчитують і розуміють в яку гру з нами можна пограти.
Приклад: жінка яка хоче вийти заміж. Відшиває кожного кавалера.
Напис на футболці: «але не за тебе». Психологічна гра.
Її розплата: немає достойних чоловіків. І через цю гру вона буде намагатися це підтвердити.
Стівен Карпман – отримав премію Еріка Берна. Він спостерігав за гравцями в баскетбол. І помітив, що в них є три основні ролі в яких вони грають. До “приманка-кльов-реакція” він додав ще переключення. Переключення по Карпману. Ми міняємося в ролях. Три ролі, які в процесі міняються місцями: Жертва-Рятівник-Переслідувач.
Жертва.
Та хто страждає. Нема грошей. Не може вийти заміж. В них по чесному нічого не виходить.
Завдання в терапії: вийти з ролі жертви.
Коли вона в грі в неї мутні думки. Вона не знає що може щось змінити. Жертви думають що вони не вміють думати. Не бачать людей, які можуть допомогти. Не можуть попросити.
Як допомогти собі в цій ролі?
Повертати себе в реальність: я прочитала, я дізналася, я розібралася.
Як діяти, якщо поряд людина в ролі жертви?
Якщо людина жаліється тоді по-чесному пожаліти та поспівчувати.
Не переслідувати і рятувати. Якщо потрібно сказати “ти можеш просити про допомогу”. Давати дозвіл просити про допомогу. Коли жертва починає просити про допомогу – вона виходить з цієї ролі.
Давати підтримку: ти дорослий, ти справишся, я в тебе вірю.
Рятівник.
Гра в яку людина включається реагуючи на не непрохану допомогу чи приманку жертви. Бажання врятувати жертву.
Розплата рятівника: його допомогу знецінять, якщо про неї не просили.
Як допомогти собі в цій ролі?
Важливо укладати договори.
Наприклад, людина жаліється. Питати: Чи можу я тобі допомогти? Якщо так тоді думати чим саме. Контракт має бути. Тоді рятівник не грає в гру. Допомога це послуга, яка має оплачуватися. Якщо це не матеріальна винагорода то важливо, щоб людині сказали “Дякую, ти такий важливий в моєму житті. Ти так багато мені допоміг.”
Переслідувач.
В цю роль часто переходять рятівники. Часто бувають агресивні переслідувачі.
Приклад: мама купує одяг для підлітка. Дитині не подобається. Мама переходить з ролі рятівника в переслідувача.
Ті хто примушують, критикують, «я ж казала, я так і знала, треба було мене слухати». Переслідувач шукає собі жертву.
Є такий тип переслідувача, як каратель. Вони відчувають силу коли когось виводять на чисту воду.
Ще переслідувач може себе поводити так:
Якщо гучно включили музику то він не піде просити виключити. Він відразу почне викликати поліцію. Їм потрібен масштаб.
В результаті переслідувач опиняється в ролі жертви. Бо є образи, непорозуміння, позови. «Я ж хотів, я ж старався як краще».
Як допомогти собі в цій ролі?
Переслідувачу важливо брати на себе відповідальність. Я злюся на тих хто ввімкнув гучну музику. Нормально казати собі – Я хочу їх покарати. Злитися можна, але не завдавати шкоду ні собі ні іншим. Тоді ми повертаємо себе в батьківський стан і не завдамо нікому шкоди.
Якщо це дитина. То важливо давати підтримку в плані: можна злитися, але не завдавати шкоду ні собі ні іншим.
Проявляти гнів – не завдаючи шкоду ні собі ні іншим. Коли люди гніваються можуть собі завдавати шкоду.
Озвучувати людям – я бачу що ти гніваєшся. Або «я гніваюся». Я вірю, що ти настільки злишся, що ненавидиш.
Не співчувати. Визнавати почуття. Ми можемо поговорити про це?
Можна пропонувати ритуали: тупотіти, рвати папір, бити подушку.
В цей момент жалість не працює.
Гнів це велика сила. Цій енергії потрібно дати вийти. Гнів нас оберігає. Коли в нас є гнів і він в нормі то нам не зможуть зробити боляче.
Якщо дитина робить боляче тобі — сказати СТОП.
Батьківський стан – боляче робити не можна. Зупиняти, але давати підтримку.
Коли заспокоїться – похвалити. Рада, що ти конструктивно проявив(ла) гнів. Я рада, що ти не зробив боляче нікому.
Після року діти вже розуміють слова тому можна озвучувати реакцію.
Якщо не розуміє що з ним відбувається – констатувати «ти гніваєшся».
Якщо ми бачимо насилля — ми мусимо це зупинити. Покликати на допомогу чи викликати поліцію.
Люди які переслідувачі їм потрібно зрозуміти що люди всі різні, роблять різні вчинки. Я теж буваю різний. І ми всі ОК.
Як уникати ігор?
Всім хто грає – брати за це відповідальність. І виправляти.
Поважати право кожного бути різним.
Бути відкритим. Уникати двозначних фраз. Говорити прямо, якщо внутрішній дитині важлива конкретна річ.
Давати погладжування собі і іншим.
Ігри можуть мати наслідки:
1)Легкий конфуз. Непорозуміння.
2)Розлучення/Звільнення. Приклад: чоловік зв’язується з жінками, яким потрібні лише його гроші.
3) Ігри, які завершуються в суді, на хірургічному столі або в морзі.
Можуть бути короткочасні, можуть бути розтягнені на роки.
В будь-який момент ігри можна зупинити. Виходити в реальність. Для себе я важливіша. Помічати двозначність. І якщо фраза для вас незрозуміла – перепитати. Я правильно зрозуміла, ти хочеш щоб я…?
Якщо запізнився – вибачитися.
Якщо вас критикують мами на майданчику (дитина без шапочки чи носочків), розуміти, що ви хороша мама, ви знаєте чому так вчинили. Не хочу це обговорювати. Свідомо не підтримуєте цю гру.
Якщо у ваш бік лунають неприємні фрази завуальовані під комплімент. Казати: я старалася виглядати гарно. Мені неприємний твій коментар.
Висновок:
Під час останньої частини бранчу, Іра дала змогу нашим внутрішнім діткам потворити. Ми виписували для себе фрази підтримки не грати в ігри.
Чесно кажучи, після того, транзакційний аналіз заговорив до мене вустами Іри, мені захотілося дізнаватися про нього більше. Наскільки все просто і ясно. А ще вона наводила приклади з життя – це моя улюблена частина. До мого розуміння найлегший спосіб достукатися саме через приклади.
Я багато конспектувала, тому вийшов лонгрід. Знаю, що захочу повертатися до цієї теми, тому залишаю статтю в блозі перш за все для себе. Сподіваюся, комусь вона теж стане в нагоді.